Іван Франко (1856 - 1916)

Письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч, один з найвизначніших духовних провідників України

Псевдоніми: Джеджалик, Живий, Кремінь, Мирон та ін.

Письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч, філософ.

Місце народження - селище Нагуєвичі Дрогобицького повіту.

Батько – селянин-коваль.

У 1875 році закінчив у Дрогобичі гімназію і розпочав студії (класична філологія й українська мова та література) у Львівському університеті. Був членом редакції часопису «Друг». 1877 р. Франко був заарештований за соціалістичну пропаганду. Допомагав в організації гуртків у Львові, писав до польської газети „Praca", був одним із засновників 1878 р. часопису «Громадський Друг», який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот». 1880 р. Франка вдруге заарештовують. 1881 р. став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882 р.) якого працював в редакції часопису «Зоря» і газеті «Діло» (1883—1885 рр.). Був співредактором польської газети „Kurier Lwowski". Працював у польській („Przyjaciel Ludu") і німецькій („Die Zeit") пресі, співробітничав у часопису «Правда». Третій арешт - 1889 р.. Був співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, видавав півмісячник «Народ». Спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904 р.. Помер Іван Франко у Львові, похований на Личаківському цвинтарі. Твори: «Каменярі» (1878 р.), «Вічний революціонер» (1880 р.), «Земле моя», «Тюремні сонети», «Зів'яле листя», «Захар Беркут» та багато інших.