Івано-Франківський академічний обласний
ТЕАТР ЛЯЛЬОК
ім. Марійки Підгірянки
Дата народження
театру – 6 березня 1945 року. В обласній газеті було надруковано
оголошення: "Станіславське обласне відділення у справах мистецтв,
Станіславська обласна філармонія оголошують набір в обласний ляльковий
театр акторів-чоловіків та жінок-актрис. Адреса контори філармонії:
вул. Червоноармійська, 1. Прийняті на роботу забезпечуються квартирами,
столовою”.
Наприкінці
квітня відбулась перша прем’єра вистави за п‘єсою Н. Гернет "Гусеня” у
приміщенні тодішнього музично-драматичного театру ім. І. Франка (вул.
Цимбалюка, 3).
  
Театр
очолила режисер Т. Нікітіна. Разом з нею театр зводили на ноги художник
О. Дикий, актори К. Коцинська, Т. Платхіна, Л. Дмитрієва, Д. Дубей, М.
Глибчук, В. Антонов, О. Олійников, М. Басалига.
Олександр Дикий працював у театрі з часу заснування і до 1967 року.  Він
отримав професійну освіту в Краківській академії мистецтв. Виконав
художнє оформлення та ляльки до вистав "Гусеня” за п’єсою Н. Гернет
(1945), "Маєчка-хазяєчка” Д. Суптеля (1947), "Біда від ніжного серця”
(вистава для дорослих) І. Соллогуба (1957), "Казки Дідуся Панаса” К.
Коцинської, К.Черняка (1959) та багато інших. Зроблені ним ляльки
(декілька з них збереглися і знаходяться у музеї театру) мали значний
вплив на мистецький рівень наступних поколінь театральних художників С.
Клємента, М. Боярського, Л. Рубановську, В. Маяцького, В. Свєчнікова,
В. Бойчука, М. Данька.
С. Клемент
Нелегкими
були перші кроки: бракувало досвіду, актори лише починали опановувати
складну майстерність водіння ляльок, примітивними були й конструкції
самих ляльок. Свого приміщення театр не мав. Спочатку працювали в
Палаці піонерів (сьогодні Центр дитячої творчості на вул. Січових
Стрільців, 37), а з 1949 до 1954 року – у теперішньому Народному домі
(вул. Шевченка, 1). Вистави показували у дні, коли була вільна сцена, а
в основному працювали на виїздах в районах та селах області. 
У 1954 - 1956 роках театр мав одну кімнату в будинку, де тепер Народний дім "Просвіта” (вул. Грушевського, 18).
З
1954-го до 1971-го директором театру був Ю. Панфілов. Тоді театр став
показувати більше вистав безпосередньо у школах, дитячих садках,
побував на гастролях майже в усіх областях України, відвідав Білорусь,
Молдову.
У 1956 - І957 рр., театр працював у Народному домі "Княгинин” (вул. Галицька, 108).
З
1971 р. на посаді директора театру – 3. Борецький. Зіновій Ілліч разом
із творчим колективом долали перешкоди і продовжували творити казку.
У
70-х роках театр знаходився в одноповерховій хатинці без сцени, де була
одна кімнатка для репетицій і кілька майстерень на теперішній вул. С.
Бандери.
І
ось у ляльковиків довгоочікуване свято. 24 квітня 1981 р. відбулося
урочисте відкриття стаціонарного приміщення театру по вул.
Незалежності, 10-а.
На
хвилі державного суверенітету 27 лютого 1991 року Постановою Ради
Міністрів Української РСР № 47 театру присвоєно ім’я Марійки Підгірянки
(до цього театр був імені Павлика Морозова). Та через
2 роки колективу довелось розпрощатися з чудовим приміщенням, де були
більш-менш належні умови для роботи: сцена, майстерні, затишне фойє і
кімната природи для зустрічі маленьких глядачів. Будівля буквально
завалилася. Працівники залишились під відкритим небом. Почалися довгі
ходіння по кабінетах влади різних рівнів... У результаті – театр
опинився у ролі "приймака” Народного дому № 1.
Та
ні роки без власного приміщення, ні конфліктне перебування в Народному
домі № 1, ні фінансові негаразди не завадили зберегти творчий рівень
театру, який відзначають театральні критики і громадськість. У квітні
2001 р. за заслуги в естетичному вихованні підростаючого покоління,
багаторічну сумлінну працю директору обласного театру ляльок 3.
Борецькому присвоєно почесне звання заслуженого працівника культури
України.
З. Борецький на фестивалі "Обереги" 2007 р.
І
от знову відселення з Народного дому № 1. Все це в час розпалу
репетицій до Св. Миколая, Різдвяних свят. Ляльковики знову під чужим
дахом, але й те завдяки отцеві-митрату Миколі Сімкайлу, який надав
приміщення Катехитичного центру для показу вистав.
Єдиним
місцем, де могли б спокійно працювати, залишилася частина колишнього
приміщення театру по вул. Незалежності, 10-а, хоч воно потребувало,
капітального ремонту. Театр ляльок повинен бути в центрі міста – такою
була думка колективу. І 1999 року поселилися поряд зі своєю рідною
самотньою залою по вул. Січових Стрільців, 27-а у колишньому приміщенні
міської прокуратури.
Нескінченно довго тягнувся ремонт глядацької зали, фойє та сцени.
Після
проведення довготривалого капітального ремонту і реконструкції зали та
виробничих приміщень 1 червня 2005 відбулося урочисте відкриття театру,
приурочене 60 річчю театру від дня заснування.
В
історії колективу було чимало радісних і прикрих подій, проте,
незмінним залишилось одне – бажання творити свято для своїх маленьких
глядачів. Безперечно, велика заслуга в цьому режисерів, які працювали
над постановками вистав. Чимало зусиль для розвитку театру доклала
Корнелія Коцинська, що працювала актрисою з часу заснування театру, а з
1948 року до 1975 очолювала трупу. Першими її режисерськими роботами
були вистави І. Карнаукової, Л. Браусевича "Дзвони-лебеді”, "Снігурчина
школа”, "Два подарунки”, Г. Габбе за мотивами казок Шарля Перо
"Попелюшка”, "Том і Джон”. 25 грудня 1969 року Указом Президії
Верховної Ради УРСР Корнелії Коцинській присвоєно звання "Заслужена
артистка УРСР”. У
60-х роках театр здійснив ряд постановок для дітей: М. Андреєєва
"Чуче”, В. Лівишця "Слон і Зоя”, "Сонячна квітка”, "Котик - воркотик”,
"Чарівні гарбузи” та інші. А для дорослих одним із перших театрів
ляльок в Україні — вистави М. Гоголя "Майська ніч” та "Сорочинський
ярмарок”, І. Штока "Чортів млин”. Це були останні вистави К.
Коцинської. Людина, котра так багато зробила для становлення, розвитку
та широкого визнання театру пішла на заслужений відпочинок, залишивши
по собі значний слід як актриса і режисер.
У
1975 році керівництво творчим складом колективу прийняв випускник
Харківського інституту мистецтв ім. І. Котляревського Іван Рожко. Перша
успішна його вистава — "Котигорошко” Г. Усача, за нею – "Золоторогий
олень” за Дмитром Павличком (інсценізація І. Рожка). Музику для цієї
вистави створив видатний композитор Мирослав Скорик.
Н. Семенкович та І. Рожко
Пізніше
режисером працювала Олена Банна ("Казка про Котика і Зірочку”, М. Йоффе
"Казка про Івасика”, В. Орлова "Золоте Курча”). У квітні 1987 року
за вистави "Солдат і Відьма” Є. Сперанського, "Дуже хитра казка” А.
Цуканова О. Банну нагородили грошовою премією і Дипломом III ст. за
підсумками огляду вистав молодих режисерів-випускників мистецьких вузів
УРСР 1981-1985 рр. Трупу тоді очолював С. Клємент – багатогранна творча
особистість. Окрім режисерської ("Лісова казка”, "Солдат і Відьма”),
він добре володів ще й професією художника-постановника ("Чаклун і
Фея”, "Сембо”, "Біла троянда”).
Добрі
плоди принесла колективу співпраця з провідними режисерами –
викладачами Харківського інституту мистецтв ім. І. Котляревського –
доцентом О. Інюточкіним ("Вертеп” і "У чужому пір’ї...” Марійки
Підгірянки, "Попелюшка” Т. Габбе), та заслуженим артистом України,
доцентом Леонідом Поповим ("Коза-Дереза” М. Лисенка, "Лісова пісня”
Лесі Українки, "Українські водевілі” С. Васильченка, "Лис Микита та
Неситий Вовк” Я. Яроша за мотивами казок Івана Франка та інші). І досі
на сцені театру із незмінним успіхом іде поставлена Леонідом Поповим у
1994 році вистава "Іван Голик" за п'єсою О. Кузьміна. У 2004 році вона
була відновлена Володимиром Підцерковним за участю молодих акторів
театру Петра Бабінця, Тараса Винника та Петра Камінського.
О. Інюточкін
Л. Попов
Згодом
до театру прийшли учні заслуженого артиста України Леоніда Попова –
молоді талановиті режисери Дмитро Нуянзін, котрий поставив вистави "Пан
Коцький” за дитячою оперою М. Лисенка, "Коли ще звірі говорили” К.
Губенка на основі творів І. Франка тощо, Олександр Кузьмін – вистави
"Солом’яний Бичок” Олександра Олеся, "Колобок” і "Троє поросят” за
власними п’єсами та Ярослав Грушецький, котрий очолював трупу з 1997 по
2002 рік. Саме йому колектив вдячний за постановки вистав "Микита
Кожум’яка” Олександра Олеся, "Лисиця і Ведмідь” М. Супоніна, "Золотий
човник”, "Сумна весела казка”, Кривенька Уточка”, "Битий небиту везе”
за власними п’єсами та за визнання театру на міжнародних театральних
форумах. У цей же період керівником літературної частини у театрі працює Надія Кукуруза – натхненний пропагандист нашого мистецтва.
Д. Нуянзін
О. Кузьмін
Я. Грушецький
З
липня 2003 року на посаду головного режисера театру запрошено
Володимира Підцерковного, котрий очолював на той час трупу Рівненського
обласного театру ляльок. Вже у жовтні цього ж року його робота -
міжнародна казка-парадокс "Жили-були” за п’єсою М. Бартенєва та А.
Усачова визнана кращою виставою ІІ Міжнародного фестивалю "Обереги”, у
квітні 2004 року відзначена дипломом "За найяскравішу виставу” ІV
Міжнародного фестивалю-бієнале "Під шапкою Гугуце” у Кишеневі
(Молдова), а художник-постановник Микола Данько за сценографію до неї
удостоївся премії ім. Віталія Смоляка 2005 року. Згодом вона гідно
представила театр на міжнародних фестивалях в Утяні (Литва) 2006 року
та у Бресті (Білорусь) 2007 року. Зараз у тврчому доробку голоаного
режисера більше десятка вистав. Серед них вистава-лауревт премії ім.
Віталія Смоляка 2006 року "У нашім раї..." за творами Т. Шевченка,
зимова казка "Хома і Щука" за М. Кропивницьким, ляьклва опера "Алі-баба
і розбійники" В. Марченка на лібрето В. Смєхова, скомороше дійство
"Зелена Гора" за п'єсою Я. Верещака та О. Вратарьва, білоруські казки
"Про те про се" у драматургічному викладі А. Богданова, вистава-гра
"Бука" М. Супоніна і, нарешті, "Коза Дереза" М. Лисенка. Остання вже
здобула низку нагород - спеціальний диплом "За втілення сценічного
твору з використанням музичного та пісенного фольклору" IV
міжнародного фестивалю "Обереги" 2007 року, диплом "За кращу музичну
виставу" VI міжнародного фестивалю "Під шапкою Гугуце" у Кишиневі
(Молдова) 2009 року та премію Львівського відділення Національної
спілки театрвльних діячів України "Галицька Мельпомена", як краща
вистава серед театрів ляльок західногог регіону України у сезоні
2007-2008 років.
 В. Підцерковний
Вистава
живе і має успіх, якщо над нею працює і бачить світ очима дітей
художник-постановник. З 1991 по 2006 р.р. головним художником театру
працював Микола Данько. Своєрідне світобачення, висока фаховість і
розуміння специфіки театру ляльок – усе це відтворено у сценографії та
ляльках Миколи Данька, що стало безперечним творчим здобутком і для
театру. "Щедро-винахідливий і винахідливо-щедрий. Його ляльки –
маріонетки, тростинні, вертепні – народжуються якось
природно-невідворотно, наче листя з бруньок. Микола Данько вміє
придумати й подати лялькове чудо...” (Світлана Рябокобиленко,
"Івано-Франківське капричіо”, "Український театр”, ч. 3-4, 2000 р.).
За роки роботи у театрі Микола створив десятки вистав і сотні ляльок до
них - різних за характерами, ситемами механіки, способами
ляльковедення, але однаково цікавими й неповторними. Серед його робіт
занмениті вистави театру "Коли ще звірі говорили", "Пан Коцький" (реж.
Д. Нуянзін), "Лісова пісня", "Іван Голик" (реж. Л. Попов), "Колобок"
(реж. О. Кузьмін), "Сумна весела казка", "Битий небиту везе", "Золотий
човник", "Кривенька Уточка" (реж. Я. Грушецький), "Жили-були", "Зелена
Гора", "Хома і Щука", "У нашім раї", "Алі-баба і розбійники", "Про те,
про се", "Коза Дереза" (реж. В. Підцерковний). Зараз Микола Данько -
головний художник Республіканського академічного театру ляльок у Києві,
проте, не пориває творчої співпраці із нами.
 М. Данько
Над
музичним оформленням до вистав останніми роками працюють хормейстер
Любов Литвинчук та композитор Віталій Маник, лауреати обласної премії в
галузі музичного мистецтва ім. Дениса Січинського. Значно збагачувався
художній рівень вистав, коли над постановкою танцювальних номерів
працювали балетмейстери народний артист України В. Петрик, а згодом –
Сергій Дергоусов.
Актор
– суть суті театру, його основа. Серед акторів 50-70-х років, що довший
час працювали у колективі, — Г. Єфименко, М. Басалига, Т. Сергієнко, М.
Моргун, Н. Волосянко, Г. Лючинська, Н. Гриневич, Н. Пашко, Б. Пашко.
Першими акторами зі спеціальною освітою, які першими прийшли до театру
в 70-х роках були Н. Дудка, Н. Брикова, Л. Винник.
У 1980 році трупа театру поповнилася акторами, котрі мали спеціальну
театральну освіту – дипломи акторів-ляльководів Дніпропетровського
державного театрального училища, Тетяною Чикіровою (згодом заслуженою
артисткою України), Олександром Білошапкою та Світланою Януш (нині
заступник директора театру). З їх появою в театрі розпочався більш
плідний творчий період. Яскраво проявилась їхня творча майстерність і
професійний ріст у виставах "Золоторогий олень” Д. Павличка, "Дід і
журавель” В. Вольського, "Сонячний промінь” П. Попеску, "Дуже хитра
казка”, "Дума про козака Голоту” Н. Шейко-Мєдвєдєвої, "Микита
Кожум’яка” Олександра Олеся, "Сумна весела казка” Я. Грушецького і
багато інших.
27
березня 1997 року в Івано-Франківському театрі ляльок ім. Марійки
Підгірянки відбувся вечір бенефіс Тетяни Чикірової – заслуженої
артистки України, провідного актора театру. 20-ти річний ювілей творчої
діяльності Т. Чикірової співпав з її днем народженням і днем театру. "У
колі друзів і ляльок” – так влучно назвали ляльковики бенефіс Світлани
Януш, приурочений 30-ти л
|
//rodoslav.ucoz.ua 
