Івано-Франківський академічний обласний
ТЕАТР ЛЯЛЬОК
ім. Марійки Підгірянки (продовження)
Так
склалося, що єдиним представником середнього акторського покоління
театру є, безперечно, актриса Надія Деркач, котра перебуває зараз у
зеніті свого творчого шляху.
Надія Деркач
Сьогоднішню
трупу театру складають поряд із вже згаданими майстрами молоді актори,
що прийшли до театру в останні роки. Вони і є зараз надією театру на
майбутні десятиліття творчих звершень — Ірина Бенюк, Ольга
Гнатюк, Леся Пронь, Марина Родик, Олена Хомякова, Петро Бабінець, Тарас
Винник, Петро Камінський та інші.
Серед
фахівців театру, корих не бачить глядач, самовіддано служать театру
бутафори Надія Водоставська, Ірина Мулик, кравчиня Надія Колибаб’юк,
натхненником і вчителем професії котрих була Людмила Аніпченко, що
пропрацювала у цехах театру понад тридцять років. По-справжньому
унікальною особистістю у театрі є Михайло Наконечний, котрий працює тут
із 1957 року, спочатку водієм театрального автобуса, а зараз черговим
охоронником. Він є носієм майже сорокарічної історії нашого театру.
Про свій професійний рівень театр може сьогодні гідно звітувати на будь-якому театральному форумі. Про це свідчать ряд нагород.
Диплом III ступеня республіканського фестивалю драматургії і театрального мистецтва 1977 року за виставу "Дзвони-лебеді" І. Карнаухової та Л. Браусевич (реж. і худ. С. Клемент).
Грамота Правління Львівського міжобласного відділення українського театрального товариства 1980 року за виставу "Золоторогий Олень" за мотивами поеми Д. Павличка (реж. І. Рожко, худ. С.Клемент).
У 1982 році вистава "Дід і Журавель" В. Вольського у постановці І. Рожка та М. Боярського стала переможцем огляду вистав за творами письменників братніх республік і нагороджена Дипломом II ст.
У 1992 році на І Всеукраїнському фестивалі "Прем'єри сезону" у Полтаві Івано-Франківський
театр заявив про себе на повну силу виставою "Вертеп" М. Підгірянки
(реж. О. Інюточкін, худ. М. Данько), котра отримала Диплом "За високу музичну культуру" і став бажаним гостем на багатьох Всеукраїнських та Міжнародних фестивалях лялькового мистецтва.
У липні того ж року вистава-опера "Коза-Дереза" М.Лисенка у постановці Л. Попова та В. Козуба стала учасником фестивалю "Фігевро-92" у Брюсселі (Бельгія).
У
травні 1994 р. вистава "Коли ще звірі говорили” (режисер Д. Нуянзін,
художник М. Данько) за мотивами казок Івана Франка нагороджена Дипломом
Міжнародного фестивалю дитячої творчості "Будапешт-94", а у липні 2002 р. на запрошення організаторів театр бере участь у XIII Міжнародному фестивалі театрів ляльок у м. Бекешчаба (Угорщина).
Тричі театр побував у Луцьку на "Різдвяних містерія" (1993, 1996, 2001 рр.), в Ужгороді на "Інтерляльці" (1994, 1998, 2000, 2006 р.р.), а ще у Львові на фестивалі "Золотий Телесик", де показувався у 1996, 1999, 2003, 2007, 2009 р.р. і шестикратно з успіхом виступав у Бресті на фестивалі "Біла Вежа" (1997, 1999, 2001, 2003, 2005, 2007 р.р.). Варто додати, що саме на Міжнародному фестивалі "Біла Вежа" трупа Івано-Франківського обласного театру ляльок отримала запрошення на фестиваль маріонеток до міста Терсі, що у Франції, де і гастролював у 2002 році. Оскільки Івано-Франківський театр був єдиним, хто представляв нашу
країну на фестивалі, то актори дуже відповідально поставилися до своєї
місії. І, звичайно, окрім суто акторської майстерності, французів вразили чудові ляльки – витвір головного художника театру Миколи Данька.
Навесні 2004 року наш театр уперше побував на гостинній молдовській землі, взявши участь у ІV Міжнародний фестиваль бієнале "Під шапкою Гугуце", що відбувся у
Кишиневі. Наступна поїздка відбулася у квітні 2009 року. Обидва рази
театр презентував роботи В. Підцерковного та М. Данька "Жили-були" за
п'єсою М. Бартєнєва та А. Усачова і "Коза Дереза" М. Лисенка.
"Жили-були" (реж. В. Підцерковний, 2003 р.)
2005
року на фествалі у Панівєжисі (Литва) ми показали відновлену дитячу
оперу М. Лисенка "Пан Коцький" у постановці Д. Нуянзіна та М. Данька.
2007
рік видався щедрим на гастролі. Виставу за творами І. Франка "Підкова
на щастя" (авт. і реж. В. Богданець, худ. М. Данько) дивилися діти й
дорослі Донецької та Луганської областей, а також Нарви і Талліна
(Естонія).
Влітку
2008 року театр вдруге відвідав Утяну, що у Литві (перша успішна
поїздка відбулася у червні 2006 року) із виставою Д. Нуянзіна та Р.
Котерліна "Егле, королева вужів" за п'єсою С. Неріс. А восени цю ж
виставу було показано на фестивалі у Торуні (Польща).
Одразу дві нагороди принесла театрові у березні-квітні 2009 року вистава за дитячою оперою Миколи Лисенка "Коза Дереза" у постановці В. Підцеркоаного та М. Данька.
"Коза Дереза" (реж. В. Підцерковний, 2007 р.)
Перша
нагорода - премія Львівського регіонального відділення Національної
спілки театральних діячів України "Галицька Мельрлмена" за кращу
виставу сезону 2007-2008 серед театрів ляльок західного регіону
України, а друга - спеціальний диплом VI Міжнародного фестивалю театрів
ляльок "Під шапкою Гугуце" (Кишинів, Молдова) "За найкращу музичну
виставу фестивалю".
Тев'є - арт. Любомир Йосифів, "Скрипаль на даху" (реж. Д. Нуянзін, 2009 р.)
Вистава
В. Підцерковного "Бука" презентувала театр на фестивалі "Золотий
Телесик" у Львові (травень 2009 року), а постановка "Скрипаль на даху"
Д. Нуянзіна взяла участь у фестивалі "Мандрівні Зірки", що відбувся в
Києві у вересні 2009 року.
Символ "Оберегів"
Маємо ми і власний міжнародний фестиваль театрів ляльок. "Обереги” — так він називається. Гасло
фестивалю — національна класика на сцені театрів ляльок. Його
завдання — популяризація засобами театру національної спадщини серед
наймолодшого глядача.
При
участі та фінансовій підтримці Міністерства культури й мистецтв
України, управління культури Івано-Франківської ОДА урочисте відкриття
І Міжнародного фестивалю відбулося в жовтні 2001р.
У
ньому взяли участь представники трьох країн — Білорусі, Росії та
України. До Івано-Франківська приїхало 7 театрів ляльок, а також
студенти Харківського інституту мистецтв ім. І. Котляревського та
Ярославського театрального інституту. Загалом фестивальна програма
нараховувала 12 вистав. Організатори фестивалю нагородили всіх
учасників Дипломами та пам’ятними подарунками. Згідно Положення фестиваль відбувається один раз на два роки. У 2003 році Івано-Франківці
подбали ще й про те, щоб після кожної вистави спонсори "Оберегів” разом
із глядачами визначали кращих виконавців (актора та актрису) і
нагороджували їх "призами глядацьких симпатій”. Журі
у складі начальника відділу театрів Міністерства культури України
Людмили Савченко, доцента Харківського інституту мистецтв ім. І.
Котляревського Світлани Давлєтової, театральних критиків Алли
Підлужної, Світлани Веселки, Світлани Максименко визначило переможців
фестивалю у номінаціях: "краща вистава” — спектакль Івано-Франківського
обласного театру ляльок імені М.Підгірянки "Жили-були” (реж. Володимир
Підцерковний), "кращий дебют у чоловічій ролі” — робота молодого актора
Тараса Винника у цій же виставі; краща жіноча роль” — робота актриси
Мінського театру "Батлейка” Тетяни Чаєвської у виставі "Казки зі
скрині” (авт. і реж. Олег Жюгжда); "кращим художником” "Оберегів” став
Михайло Ніколаєв (вистава "Тарас” Б. Стельмаха (реж. Сергій Брижань) у
Львівському обласному театрі ляльок; за національний колорит і дієвість
музики у виставі журі відзначило Артура Булину, автора музичного
оформлення до казки Б.Апрілова "А де ж п’яте?” Закарпатського обласного театру ляльок у постановці Олександра Куцика.
"Це
дивовижно, що в таких умовах — без відповідного приміщення (тоді ми все
ще не мали власної сцени) театр працює й робить цікаві вистави,
організовує фестиваль..." — зауважували фахівці. Театральний критик
Алла Підлужна відзначила: "Івано-Франківські "Обереги” подарували
творчу наснагу лялькарям, оберігатимуть своїх маленьких глядачів і
чекатимуть на нові відкриття у вічно юному ляльковому мистецтві”.
На "Оберегах" 2005 й 2007 р. р. двічі поспіль перемогу здобував Брестський обласний театр ляльок із Білорусі.
А от "Оберегів" 2009 року не буде. Обласна державна адміністрація відмовила у фінансуванні.
Саме
казка була в основі багатьох фестивальних вистав. Через казку,
оповідку, легенду дитина прилучається до національного генофонду,
виявляє власну національну ідентичність, формує критерії ментальних
цінностей. Тільки там, де театр спирається на національні традиції, він
цікавий для всіх, і його загальнолюдський зміст розкривається на
потрібній художній висоті.
В
наш час багато в кого виникає питання – навіщо потрібен театр ляльок?
Відповідь проста – для радості! Радість наша і глядачів. Хто б вони не
були, діти чи дорослі, українці чи іноземці... Нас єднають палаючі від
щастя очі, сміх котрим ми готові завжди запалити і поділитися. Бути потрібними – найбільше щастя...
//rodoslav.ucoz.ua 
