Перед цим, 25 грудня 2009 року українська письменниця Оксана Забужко представила
у Києві свій новий роман «Музей покинутих секретів». На понад 800
сторінках – історія трьох поколінь однієї української родини, починаючи
з 1940-го року й завершуючи 2004-им. Письменниця зізналася, що найдовше
працювала над історичною частиною роману, що стосується УПА. Але «це
роман не про УПА , це роман про любов і гідність», – сказала Оксана
Забужко.
60 років української
історії «нанизані» на долі людей із однієї родини. Вони не завжди
знають один одного, і кожен з них бачить історію власної сім’ї, а
відтак й історію країни, по-своєму. Кожен «викопує» з глибин пам’яті і
з виру подій власні спогади, «свої факти» і «свою історію» про те, як
«все було». Це нагадує гру у «сховані секрети». Бавилися у неї
найчастіше дівчатка: записували свої секрети й закопували їх у землю, а
потім віднаходили ті схованки й оцінювали, що ж зробив час з їхніми
секретами.
Оксана Забужко вважає, що «східноєвропейська
дівоча» гра у «секрети» стала відображенням змін у поведінці людей,
викликаних приходом більшовиків. Так, зокрема, жінки були змушені
ховати у землю ікони та інші дорогоцінні родинні реліквії, щоб уберегти
їх від вандалізму нової влади. Забужко зауважила, що не претендує на
нове теоретичне пояснення тих змін, що відбулися у свідомості людей під
тиском терору, однак наголосила, що «ми усі досі лише відшукуємо наші
сховані секрети, тому що реальної історії не маємо».
«Та
історія, якій можна довіряти, – це те, що бабуся розповіла, дідусь
розповів... Це родинні перекази. А в багатьох випадках боялися
розповідати й говорили недомовками. Ми як нація не маємо досі єдиного
зв’язного національного наративу», – переконана Забужко.
Втрачену,
неповну або спотворену історію відтворюють у романі Оксани Забужко наші
сучасники. Відшукуючи власні секрети, вона та інші герої відкривають
або навіть виписують історію ширшу. Оксана Забужко думає, що сам цей
процес зараз і відбувається, бо більшого Україна ще не зробила.
«Я
глибоко переконана, ми досі продовжуємо жити в УРСР, тільки зі
зміненими прапором та гербом. Розчистки усіх тих «авгієвих конюшень»,
які нам залишила у спадок радянська доба української історії, у нас,
по суті, й не відбулося. Не було люстрації. Ну, хіба що трошки, часами,
доривчо», – заявила письменниця.
Оксана Забужко працювала над
романом з 2002-го року. Зустрічалася з багатьма людьми, досліджувала
багато джерел, зокрема й архівних матеріалів. Працювала в архіві СБУ.
За її словами, найбільше часу витратила на написання тієї частини
роману, що стосується УПА. Хоча «мій роман не про УПА, він про любов!»
– каже письменниця. І додає: «про любов та гідність».
