А що зробили ви для того, щоб ратифікація не відбулася?

Не знаю, чи траплявся в українській політиці сильніший індикатор на наявність інстинкту державника, ніж залишений у Криму ще на 25 (а чи на 25?) років Чорноморський флот. Не знаю, чи була межа, за якою закінчується Україна і починається «зона виняткових інтересів Росії», такою явною. Але в перші ж дні, коли стало відомо, що газ обміняли на флот, мені було дуже цікаво знати, чи готові її переступити ті, хто так красиво говорив про любов до Батьківщини, а потім, перебравшись до ПР, про любов до батьківщини і стабільності.

Ви голосуватимете за ратифікацію угоди про те, щоб флот залишився в Криму? Як ви оцінюєте обмін газ на флот? Ці запитання ми ставили впродовж кількох днів різним політикам. Ми вдячні тим, хто всупереч репутації прихильників «стабільності» і широкої коаліції, висловив свою думку. І вирішили оприлюднити список людей, які чи то не вважали за потрібне, чи то не знайшли слів, щоб висловити свою думку щодо Чорноморського флоту.

Володимир Горбулін, екс-голова РНБО, довго вибачався, дякував, що не забуваємо, але сказав, що йому треба займатися ліквідацією Інституту проблем національної безпеки, і тому не має часу коментувати.

Ігор Смєшко, екс-голова СБУ. Його помічник обіцяв передзвонити і надати коментар. Так і не подзвонив.

Петро Порошенко, екс-голова РНБО, колишній міністр закордонних справ, відмовився коментувати.

Раїса Богатирьова, голова РНБО, відмовилася від коментаря, хоча у п`ятницю в телеефірі намагалася пояснити домовленості.

Олександр Лавринович, міністр юстиції, у минулому заступник голови Народного руху України. У п`ятницю від коментарів відмовився, бо «не бачив документів». У понеділок нам пояснили, що міністр виїжджає до Страсбурга, і запропонували зробити офіційний запит.

Сергій Головатий, член ПР, у минулому – націонал-демократ. Не брав трубку мобільного телефону після новини про обмін газ на флот, на смс з проханням прокоментувати новину не відповів.

Десять років тому, коли нинішній прем`єр-міністр Азаров керував податковою, країну вразила трагедія. Одеський підприємець Сергій Кавєрін, якому в податковій відмовилися видати документи, без яких, за його словами, він «не міг жити і працювати», кинув там пляшку із запальною сумішшю. Він спалив себе і п`ятьох податківців, які у бізнесу асоціювалися з каральними загонами. У ті дні, працюючи в бізнес-виданні, я звернулася до підприємців по коментарі. Директори найбільших концернів, найбагатші люди країни приїздили до редакції, щоб висловитися про цю війну між бізнесом і податковою. Вони були на боці бізнесу, вони знаходили і час, і слова, щоб висловити цю свою думку. А нині за прем`єра Азарова, у країні ставлять під сумнів територію, і слуги народу боязко ховаються за спини прес-секретарів. Їм нічого сказати. Вони «не бачили тексту угод». У них немає думки. Їм страшно. І хай це не їх великий газовий бізнес постраждає від нератифікації угоди, – вони теж бояться. Бояться за квартири, машини, одержані і неодержані посади, за свої маленькі і більші коритця та балії, в які їм відливають їх юшку ті, хто шматує країну. І в такі моменти думаєш, що один з останніх героїв цієї країни загинув в 1999 році.

– Ви забрали у мене документи, без яких я не можу жити і працювати.

– Не можеш – не живи.

Тоді прозвучав вибух. І досі бізнесмени вважають цю смерть не марною: всі побачили, що йде війна. Ця війна показала, що є люди, яким не страшно померти за свою справу. Пройшло більше десяти років, і навряд чи ми серед офіційних осіб знайдемо героя, здатного навіть не кинути пляшку, а просто замовити слівце за країну. Таке відчуття, що зараз в політиці живі і здорові тільки нащадки тих, хто «воював» в загороджувальних загонах... Вони не мріють про світле європейське майбутнє. Вони шукають обгрунтування політики влади і укріплюють механізми самовідтворення.

Вони не читають документів, що закріплюють за Кримом Чорноморський флот, тому що не хочуть їх коментувати, вони за них голосують.

Маша Міщенко