Хто головний клоун в українській владі?

Партія великого капіталу сусідить з партією «захисту прав трудящих» і з партією захисту інтересів спікера Литвина. Усередині самої ПР теж неабиякий «розплідник» всяких груп ... Чого в Україні більше - опозицій чи влад?

Наприкінці минулого тижня глава парламентської фракції ПР Олександр Єфремов спробував видати дотеп, коментуючи заяву фракції НУ–НС щодо опозиційності до діючої коаліції. Мовляв, «у рамках опозиції вже наплодилося стільки опозиційних сил, що вже можна заплутатися, хто з них головний опозиціонер». Водночас щосили намагаючись виглядати демократом, Єфремов зауважив: чим більше точок зору в парламенті, тим конструктивнішими будуть рішення.

Ну, які з «регіоналів» демократи, усій країні показало побиття депутатів-опозиціонерів і повне ігнорування точок зору опонентів при прийнятті коаліцією вкрай сумнівних рішень (ратифікація «Харківського пакту», прийняття «дутого» бюджету-2010, встановлення повного контролю над судовою гілкою влади з боку Вищої ради юстиції тощо).

Крім того, Олександр Сергійович лукавить, беручи на кпини заяву нунсівців. Адже до такого рішення фракцію НУ–НС підштовхнув закон, поданий членом правлячої коаліції Василем Кисельовим, за який і проголосувала саме коаліція. Цей закон позбавляє найчисленнішу опозиційну фракцію, тобто БЮТ, монополії на опозицію в парламенті. Після його прийняття НУ–НС просто скористався шансом отримати свою частку квот на посади в парламенті. Власне, на це й розраховувала влада: подрібнення опозиції їй дуже вигідне.

Залишу за дужками питання про те, яка з НУ–НСу опозиція. А от слова Єфремова щодо «розплодження» в її рамках опозиційних сил явно потребують відповіді. Уже вкотре лідери ПР уважно придивляються до галузок у чужих очах, не помічаючи дровиняк у власних.

Так от, влади всякої у нас наплодилося анітрохи не менше, ніж опозиції. Що й не дивно, беручи до уваги різнорідність владної коаліції: партія великого капіталу тут сусідить з партією «захисту прав трудящих» і з партією захисту інтересів індивідуально спікера Литвина і кількох його бізнес-спонсорів. До того ж усередині самої ПР теж неабиякий «розплідник» всяких груп та угруповань.

У результаті комуністи в повній відповідності зі своїми політичними поглядами зводять у Запоріжжі пам’ятник Йосипу Сталіну, визнаному в Україні злочинцем чинним судовим рішенням. Цим викликають бурю негативних емоцій як в Україні (де таку ідею підтримує лише 9% населення), так і в Європі (де її не підтримує, здається, уже ніхто). Президенту Януковичу доводиться пекти раків у Брюсселі й пояснювати європейцям, що ж це відбувається в його державі.

А всередині країни суспільству мусять щось пояснювати інші лідери ПР, вони ж чільні урядовці. При цьому їм доводиться дуже обережно підбирати слова (основний месидж, як правило, «це недобре, але нехай вирішує громадськість»), щоб не образити союзників, без яких коаліція розпадеться. Лише міністр юстиції Олександр Лавринович висловився більш-менш чітко негативно. Мабуть, згадав своє рухівське минуле. Між тим, один з лідерів комуністів Олександр Голуб заявив, що пам’ятник Сталіну буде встановлений ще й у Києві. Тоді клопотів «регіоналам» додасться ще більше.

А в понеділок заступник голови фракції КПУ Валентин Матвєєв заявив на засіданні погоджувальної ради ВР, що комуністи не голосуватимуть за допуск в Україну іноземних військових підрозділів для проведення міжнародних навчань. А проект відповідного закону подав не хто інший як президент Янукович, визначивши його як «невідкладний». Звісно, традиційний щорічний «Сі-Бриз», скоріш за все, все одно відбудеться. Опозиція «перекриє» нестачу голосів, там багато депутатів відстоюють євроатлантичну інтеграцію України. Але неприємний «післясмак» усе одно залишився.

Згадується й битва за харківський «Турбоатом», коли люди першого віце-прем’єра Андрія Клюєва в останню мить заблокували взяття цього «смачного» підприємства під контроль спонсором КПУ Костянтином Григоришиним.

От і розберися тут з усіма «наплодженими владами». Президент Янукович доручає підготувати проект змін до Конституції. А ще один видний коаліціонер спікер парламенту Литвин через неповні два тижні після цього каже таке: "Зараз вносити будь-які зміни до Конституції несвоєчасно. Якщо ми зараз втягнемося в чергові зміни до Конституції, повірте – країна буде паралізована. Повірте, у нас будуть чергові ініційовані формально-громадські обговорення, і це спрацює, як відволікаючий маневр”.

Що казати, коли і всередині ПР чимало всяких окремих влад. Скажімо, президент Янукович, почесний лідер партії, призначає вчорашнього бютівця Портнова заступником глави своєї адміністрації, а депутат-«регіонал» Валерій Бондик розповідає, як це призначення було негативно сприйняте в Партії регіонів.

Заступниця глави АП Ганна Герман відкрито говорить, що не слухатиме свого безпосереднього начальника Сергія Льовочкіна і працюватиме «напряму» з Януковичем.

Майбутній міністр з питань надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич свого часу начистив писок за «підставу» цьому самому майбутньому главі АП Льовочкіну. Останній мстиво не включив міністра МНС до складу Ради національної безпеки та оборони. Виходить, надзвичайні ситуації аж ніяк не загрожують національній безпеці. Схоже, Льовочкіну не слід тепер підходити до Шуфрича на відстань простягнутої руки. Або ноги.

Чекає свого часу принциповий антагонізм між главою уряду ретроградом Миколою Азаровим та його заступником «по реформах» лібералом Сергієм Тігіпком. Прихованим, але від того не менш жорстоким є застарілий конфлікт між міністром з ПЕК Юрієм Бойком та першим віце-прем’єром Андрієм Клюєвим.

Характеристика «дешевий клоун», дана нинішнім віце-прем’єром з Євро-2012 Борисом Колесніковим, навіки повисне на комірі міністра освіти та науки Дмитра Табачника.

Бачте, скільки влади наплодилося. Тепер важко розібратися, хто у них головний клоун…

Микола Писарчук