Михайло Вишиванюк — погляд в майбутнє

          Дякуючи президенту України Віктору Януковичу «за довір’я вдруге прислужитися рідному краєві», Михайло Вишиванюк заявив про с

Михайло Вишиванюк Голова Івано-Франківської ОДА

творення Ради розвитку регіону, до праці в якій запросив своїх попередників – Миколу Палійчука і нардепа Романа Ткача. «Нас чекає велика праця, без вихідних і прохідних», – неодноразово підкреслював Вишиванюк.

          Голову ОДА Михайла Вишиванюка можна зарахувати до найавторитетніших «політичних астрологів». Після парламентських виборів-2006 він спрогнозував, що помаранчевої коаліції не буде, й передбачив дочасні вибори у 2007 році. А те, що Михайло Васильович передрік у листопаді минулого року, відповідаючи на запитання нашого кореспондента, збувається вже сьогодні.  «Думаю, нас чекають наступні парламентські вибори у 2008 році... Щось таке передчуття... Ніхто ще не схрестив їжака з вужем… Очевидно, помаранчева коаліція буде. Але буде вона не довготривала», – зазначив у листопаді 2007 року Михайло Вишиванюк.
            Якою ж сьогодні є «політична астрологія» Михайла Васильовича?

Вишиванюк Михайло Васильович БІОГРАФІЯ        Народився 13 жовтня 1952 року в селі Іванівці Коломийського району Івано-Франківської області. Закінчив Коломийський технікум механічної обробки деревини у 1971 році. Після служби в армії (1971-1973рр.), здобув спеціальність „інженер-механік” у Дніпропетровському сільськогосподарському інституті. В 1995-1999рр. навчався в Прикарпатському університеті імені В.Стефаника на факультеті „Правознавство”. В 2002 році отримав науковий ступінь кандидата економічних наук.            З 1974 року працює на керівних посадах. До переходу на державну службу 26 років працював на виробництві. Його практичний досвід як керівника формувався в галузі сільського господарства. У 1981 році очолив правління колгоспу імені Степана Мельничука. Згодом добився його реорганізації, і цей колгосп став одним з перших акціонерних товариств. В 1992-1997 роках очолював раду сільгоспвиробників області, з березня 1995 до травня 1997 року був радником Президента України з аграрних питань, водночас до лютого 1999 року - член в Комісії з питань аграрної та земельної реформи при Президентові України. З 26 лютого 1997 року по січень 2005 р. – голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації. В 2002 році обраний депутатом Івано-Франківської обласної ради.            У 1992 та 2001 роках отримав Державну премію України в галузі архітектури, нагороджений медаллю "За трудову відзнаку„ (1986), відзнаками Президента України – орденом "За заслуги„ ІІІ ступеня (1996) і ІІ ступеня (1999), орденом Честі Грузії (2003).

          Політика Михайла Васильовича сьогодні — це політика господаря.  Багато є кроків, які можна критикувати. Але кого в наш час можна не критикувати? Хіба що того, хто нічого не робить.

          Я не буду аналізувати політичні погляди Михайла Васильовича. Це подібно до релігійних переконань — тема для внутрішньої інформації. Важливим  фактом є дії по покращенню життя області, якою сьогодні він керує. А це не легка ноша.

          До 1991 року наша область мала добре налагоджену промисловість. Питання безробіття ніколи не стояли. Питання малозабеспечених сімей — це річ не реальна. В ті часи бідними були ті, хто не хотів працювати. Але таких швидко суспільство брало на облік і стимулювало до праці. І це правильно. За рахунок чого може жити людина, яка не працює? Злодійство та інші методи кримінальних дій.

          Після проголошення України саме такі кримінальні авторитети прийшли до влади і взялися за розподіл народного майна. На сьогодні вже не існує заводів в тих рамках, що було. У нас була потужна радіоелектронна промисловість. Де вона? Хто відповість за цей криміналітет?

          Але це питання без відповіді. При цій владі ми не будемо знати нічого. Але що нам робити? Братися до зброї? В історії України не раз спротив супроводжувався кровопролиттям. Але хто поліг на цих баталіях? Це прості люди-герої, які не пожаліли власного життя задля нашого майбутнього. Сьогодні воно не таке, за що вони боролися. Але що поробиш.

          Так от повернемося до запитання: Як сприймати владу? Чому я почав цю статтю з інформації про Михайла Вишиванюка? Це приклад тих політиків, які вміють застосовувати політичну ситуацію з знанням своєї справи, як керівника-господаря. Політичні баталії можуть тривати довгі роки. Англія з Ірландією вже воюють декілька десятків років. Якби вони не володіли економічною стороною країн, то ці держави перетворилися би на країни третього сорту. Але Англія на сьогодні одна з передових країн світу.

           Сьогодні нам необхідно вибирати таких політиків, які б:

1. Відстоювали державний суверенітет України. Ми ще маємо багато зазіхателів на залишки наших надбань державності (це стосується особливо східного нашого сусіда).

2. Збереження культурно-духовної спадщини нашого народу. Тут є над чим попрацювати. Теперішній президент України, Віктор Янукович, прямими своїми діями підтримує російське православ'я, та російську політику-напрямок розвитку державності. Це антиукраїнська політика, яка не достойна наших керманичів. Михайло Вишиванюк старається підтримати всі мистецькі заходи області, які пропагають культурно-духовні цінності, навчають минувшині. Він не відкидає боротьбу нашого народу героями УПА. Він не робить вигляду, що голодомор 33-х років  — це вигадки західного світу. Він не відкидає Греко-католицьку церкву, яка поширена в Західній Україні, але він і не виділяє її, як це робить президент з православ'ям на Сході України.

3. Зберігали свободу слова. Це особливо болюче питання сьогодення. Ми чуємо про різні випадки силових методів до журналістів на східних та центральних теренах України. В Івано-Франківській області Михайло Вишиванюк ходить без охорони. Доступ журналістів всіх видів ЗМІ до заходів, де присутній голова ОДА, відкритий. Я не чув ще, щоб когось кудись не допустили. Єдиним може стати заходи в МВС, де проходять відповідну акредитацію. Можливо це так і треба, хоча чого вони можуть ховати від народу, який їх кормить.

4. Пам'ятати, що вони є слуги народу. Цей пункт надзвичайно важливий. Наші керманичі забувають, що народ їх поставив на ці місця, де зараз вони стоять чи сидять (залежно від фізичного та розумового стану). Нажаль, наш народ не вміє цим правом користуватися. 2004 рік показав, що коли народ організовано виходить на вулиці, влада відчуває тремтіння в колінах. Михайло Васильович відчув це на собі. Хоча своїми діями він себе так зарекомендував, що на Прикарпатті революційні події 2004 року пройшли спокійно. Наскільки ми пам'ятаємо, він ще встиг отримати фізичну догану від тодішнього прем'єр-міністра України Віктора Януковича. Це теж показник.

          Цей список пунктів можна продовжувати. Ми розглянули основні. Висновок простий: слугам народу необхідно пам'ятати, що вони на цих кріслах — це тимчасове явище. Воне на царьки, які по спадковості передають свої робочі місця ( що сьогодні масово відбувається). Така ситуація до пори та часу. Історія людства повторюється. Тільки наслідки революційних буревіїв з кожним століттям стають жахливіші. Про це необхідно пам'ятати нашим керманичам.

         Україна — це наш спільний дім. Господарі ми, як народ, а не ви — Януковичі, Германи, Шуфричі, ... І якщо палки надто перегнути, то якаб вона не була міцна, рано чи пізно зломиться або дасть тріщину. А загоїти цю тріщину буде важко. Народ збурити легко, але зупинити революційний процес дуже важко і дорого. Учітеся, начайтеся мудрості вікової нашого народу. Історія вчить нас правильно поступати в сьогоденні та робити прогнози на майбутнє.

Ігор Казімірко

часопис "Родослав"