Україна поїхала до Москви здаватися без бою?

За «прямим доступом Газпрому» стоїть здача української промисловості... За наші гроші РФ пропонує побудувати нам завод за відсталими технологіями 50–60-х і забруднити три області... В Україні й так все є – і прямий доступ, і консорціум...

Фото з сайту прем`єр-міністра РФ

З посиланням на російські ЗМІ було оприлюднено інформацію про те, що пропонує Україна в обмін на ціну газу 168 доларів за тисячу кубометрів і зниження об`єму поставок 30 мільярдів кубометрів на рік (тобто збереження поставок на рівні минулого року). Це доступ росіян до української ГТС і прямий доступ Газпрому на ринок України.

З посиланням на джерела в Газпромі з`явилася інформація про те, що сам по собі консорціум і прямий доступ – це замало, і росіян цікавить «широкий спектр домовленостей». Зокрема повернення «Татнафті» 60% акцій «Укртатнафти». Серед побажань російської сторони: проект спільного будівництва виробництва ядерного палива і будівництво РФ нових реакторів для українських АЕС. Чи симетричним є такий обмін? «Дешевий» газ на: консорціум, прямий доступ Газпрому на український ринок, і плюс найщільніша співпраця за напрямком ядерної енергетики? Навіть, забравши в концесію ГТС, чи надовго Газпром знизить ціну для України, якщо навіть для своєї промисловості вони планують зробити внутрішні ціни ринковими? І наскільки прагматичним є віддати ринок ядерної енергетики російським?

Ці запитання ми адресували експертам.

ЗА ПРЯМИМ ДОСТУПОМ ГАЗПРОМУ СТОЇТЬ ЗДАЧА УКРАЇНСЬКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

Михайло Гончар, директор енергетичних програм Центру «Номос»:

Заявлений українською делегацією обмін: дешевий газ на прямий доступ Газпрому на ринок України – волаюче асиметричний. Прямий доступ російського монополіста на ринок України відкриває ящик Пандори для української промисловості. Прямий доступ, який, на перший погляд, не несе нічого загрозливого (подумаєш, прийде Газпром і порушить монополію НАКу – як тут не пригадати європейський принцип створення конкурентного середовища?) насправді є дуже серйозною загрозою, і не тільки для газового сектора. Одержавши прямий вихід на промислових споживачів, Газпром отримає механізм їх поступового поглинання або в своїх інтересах (якщо це стосується газоємних виробництв і електрогенерації, що його цікавить), або на користь інших російських компаній через створення на початковому етапі цінових преференцій. Але надалі, залишившись сам на сам з Газпромом, українські компанії зможуть зіткнутися з іншою ціновою політикою Газпрому. І нескладно передбачити, яка пропозиція прозвучить від постачальника «дешевого газу» в майбутньому. Наприклад: якщо хочете зберегти низьку ціну, давайте переглянемо стосунки власності. За формулою «прямого доступу Газпрому» стоїть здача української промисловості російським кампаніям в обмін на так званий дешевий газ. Звичайно, певні групи впливу, що забезпечують стрімке просування злочинних, з точки зору економічної логіки ідей, будуть «облагодіяні» російською стороною. Газпром присутній на багатьох національних ринках країн Західної Європи через ті або інші форми спільних підприємств, але ніде Газпром безпосередньо не виходить на кінцевого споживача і частка ринку, яку він має через СП, не перевищує критичних відміток. Наприклад, гордість Газпрому в Німеччині СП «Вінгаз» контролює приблизно одну сьому частину ринку. І Газпрому в «Вінгазі» належить 50% мінус 1 акція. І до цього Газпром йшов довгих 15 років – з 1993 року. А в нас Газпрому пропонують подарунок, який схожий на акцію під час оптових розпродажів. Десь там на кордоні держави Україна можна начепити транспарант: «Розпродаж, все по 168». У цьому суть «геніального» задуму.

Що стосується консорціуму. Це питання насправді росіян цікавить. Вони просто відчули, що все пливе їм до рук, і зайняли цілком прогнозовану тактику: не дуже вже й треба. Можливо, вони просто намагаються збити апетити тих, хто торгується, мовляв, ви нам віддавайте все з консорціумом на додачу, нам не надто треба, але якщо вже ви оптом усе розпродаєте, то ми прицінимося, а потім визначимося з пропорцією зниження. У них мандраж: вони п`ятнадцять років цього прагнули не києм, то палицею, щоб одержати трубу, а тут воно пливе в руки, і треба не подати знаку, як вони хвилюються.

Газова тематика стала епіцентром уваги, але галас навколо неї був створений навмисно, і не в останню чергу, щоб відвернути увагу від інших сегментів енергетичного сектора. Зокрема, в тому, що стосується ядерної енергетики. Росіянам здавалося, що все у них тут схоплено, що все має бути підписано, і довгостроковий контракт, і рішення, прийняте на користь ТВЕЛа про те, що стосується будівництва заводу з виробництва ядерного палива. Але питання зависло ще за минулої влади. І тепер його намагаються сторгувати в пакеті, демагогічно-спекулятивно подаючи це так, що одержимо недороге ядерне паливо на десять років уперед. Але якщо подібні речі будуть підписані, то це означатиме, що ТВЕЛ заблокує співпрацю України з альтернативним постачальником палива. Нагадаю: сам факт постачання палива американського концерну «Вестінгауз» на українські АЕС вже позитивно впливав на цінову політику ТВЕЛа. Але якщо піти назустріч російській стороні, то сценарій буде таким самим, як у випадку з газом. Постачальник відновить свою монополію, ізолювавши Україну від співпраці з іншими можливими постачальниками, і перш за все з компанією «Вестінгауз». І тоді цінову політику у разі витіснення американців може бути переглянуто. Більш того, зав’язка на росіян, пов`язана із заводом з будівництва ядерного палива, не приведе нас до незалежності в ядерній сфері. Просто зміниться форма залежності, оскільки головний елемент виробництва – збагачення урану – знаходитиметься на території Росії. Пішовши на поводці росіян, ми ризикуємо нарватися на погіршення відносин зі США, причому не тільки в конкретному проекті, пов`язаному з будівництвом заводу. Реакція США може виявитися асиметричною. Загальновідомо, що вони приділяють особливу увагу ядерно-енергетичній сфері в співпраці з нами. Для американців наша поведінка стане індикатором, як і куди розвивається енергетичний сектор. Нагадаю, що не могли залишитися непоміченими для американської сторони двосторонні українсько-російські каверзи у вигляді пропозиції Януковича запросити російського й американського президента підписати в Києві договір по СНО-2. Ця пропозиція не сприяє встановленню духу взаєморозуміння, оскільки такі речі не робляться, поки не відбувся візит Януковича в США.

Нафтова частина торгів грає допоміжну роль. Позиція української сторони тут глибоко сервільна, за принципом: чого бажатимете, те й зробимо. Вони намагаються збільшити об`єми поставок і прокачування до нас на переробку. Але Росія навряд чи піде на якісь поступки, враховуючи, що й так за останні декілька років вона зменшила об`єми транспортування нафти територією України, а зараз займається реалізацією проекту Балтійської трубопровідної системи – 2, і навряд чи в зв`язку з цим вона мінятиме свої орієнтири. Відповідно, у відносинах Кременчуцького НПЗ і російської Татнафти, відбудеться трансформація за правилами Москви.

Зрозуміло, що для Татарстану Україна грала роль своєрідного офшору. В цій історії не пахне державними інтересами, але Кремль хай і небезкорисливо завжди підтримує інтереси своїх компаній за кордоном, особливо, якщо справа стосується України. За попередньої влади росіянам не було на що розраховувати, а зараз вони захочуть допомогти своїм відновити контроль над Кременчуком. А з боку нашої парламентерів, як ми знаємо, представлено широкий пакет, і все заради так званої «низької ціни». І, враховуючи особливості кланової боротьби, зрозуміло, що нинішні парламентери не відмовляться від спокуси здати «приватівців» заради своїх інтересів.

Анатолій Шведов, старший науковий співробітник відділу «Циклотрон-U120» Інституту ядерних досліджень Національної академії наук України:

ЗА НАШІ ГРОШІ РФ ПРОПОНУЄ ПОБУДУВАТИ НАМ ЗАВОД ЗА ВІДСТАЛИМИ ТЕХНОЛОГІЯМИ 50–60-Х І ЗАБРУДНИТИ ТРИ ОБЛАСТІ

Заявлені у сфері ядерної енергетики інтереси Росії зрозумілі, але навряд чи всі побажання російських партнерів цікавлять Україну. Якщо росіяни хочуть модернізувати вже існуючі в нас атомні станції, це нормально. Вони є їх розробниками, ми їх будували разом, тому все закономірно. Що стосується їх бажання поставляти паливо для цих самих блоків, то це теж має логіку, оскільки росіяни свого часу заліцензували своє паливо, його просто так з наших станцій не поміняєш. Навіть для того, щоб замінити його паливом компанії «Вестінгауз», яка працює на нашому ринку, необхідно пройти процедуру ліцензування палива і верифікації.

Ну а в тому, що стосується подальшого будівництва і використання в Україні російських реакторів ВВЕР, то, по-перше, Україна повинна офіційно прийняти для себе рішення, чи бере вона для подальшого розвитку ці реактори або вибирає інший тип. У випадку якщо ми вибираємо реактори ВВЕР, то правильно піти тільки на те, щоб спільно будувати цей тип реакторів, але щоб у нас залишилася документація, технологія і щоб ми могли самі їх експлуатувати.

Тепер відносно спільного будівництва заводу з виробництва ядерного палива. Навіщо нам цей завод? Щоб Росія на цьому заводі робила паливо і продавала по всьому світу? Вони зможуть його побудувати, але всі найвідповідальніші етапи проводитимуть самі, вони нам і ліцензії передавати не будуть. Росія як член МАГАТЕ навіть права такого не має – поширювати ядерні технології. Ви не уявляєте масштабу російського варіанту такого будівництва! Там потрібен Єнісей з його об`ємами води і Північний Льодовитий океан, який дозволяє об`єм води, задіяний в циклі, кудись скидати. Можна, звичайно, забруднити Кіровоградську, Полтавську, Черкаську області. Але навіщо? Адже це не працюватиме на Україну.

Тому побажання Росатому і Газпрому зрозумілі. Росії це потрібно. У них немає грошей будувати такий завод в Ангарі, немає грошей на розвиток нових секторів у Росатомі, у них ядерний центр в Арзамасі вимагає фінансування. І ось вони хочуть по-старому запустити щось у нас. Але поясніть, навіщо нам Росія, якщо ми самі можемо створити замкнутий ядерний цикл, замкнувши на двох областях – Дніпропетровській і Кіровоградській? У нас є сировина, уран, гафній, цирконій. І якщо ми побудуємо власний Атоммаш, – це цілком реально. Так, є складнощі, є рекомендація країн ядерного клубу, який вирішив залишити за собою монополію на процес ізотопного збагачення ядерного палива, і тому один з етапів збагачення урану винесений за межі України. Але ця проблема вирішується.

А тут за наші гроші, на нашій території, під нашу сировину нам пропонують побудувати спільний завод за російськими технологіями 50–60-х років. Це безглуздо викладатися, збирати копійки і тягнути цю лямку. Ми повинні самі побудувати завод з ядерного палива під новий вид реакторів наступного покоління. Повинні брати участь у всіх програмах міжнародної співпраці – з французами, італійцями, японцями. В світі є багато цікавих проектів з модульної енергетики, з реакторів на важких носіях. МАГАТЕ працює, і чом би не роззирнутися навколо?

У 1996 році «Електрісіті де Франс» пропонував Україні побудувати ядерний цикл, вони говорили: це коштуватиме 10 мільярдів доларів і займе сім років. Ми вже витратили більше – на всі чиновницькі маневри, починаючи з 1997 року.

Подивіться на Китай: вони один реактор побудували з Америкою, інший – з Росією, а ще один реактор запустили самостійно, хай за ліцензією Росії і з авторським наглядом, але практично самостійно. Китай показав, що може будувати реактори. А ми що, не можемо? Ми Китаю будували з Росією, Фінляндії будували, а чому самі собі не можемо?

Іван Плачков, колишній міністр палива і енергетики в урядах Юлії Тимошенко і Юрія Єханурова:

В УКРАЇНІ Й ТАК ВСЕ Є – І ПРЯМИЙ ДОСТУП, І КОНСОРЦІУМ

Переговори тільки почалися, це складний процес. Зазвичай вони закінчуються зовсім іншим варіантом, ніж припускали обидві сторони. Завжди знаходиться золота середина. Я б не драматизував ситуацію.

Що стосується прямого доступу Газпрому на ринки України, то він і так тут присутній. І цей доступ дав попередній уряд, оскільки на ринку працює така компанія, як Газпромекспорт. Тому може йтися тільки про збільшення об`ємів постачання. Наскільки така частка буде збільшена, – предмет переговорів.

Що ж до газотранспортного консорціуму, то він є, він працює, він просто не наповнений дією. Йдеться про те, щоб залучити ще країни Західної Європи, змінити закон і зробити можливим створення концесії. Але сьогодні поки немає підстав це обговорювати (концесія заборонена законом).

Що стосується спільного створення заводу для виробництва елементів ядерного палива, то це необхідно. В Україні великі запаси урану, в Україні є все необхідне, щоб виробляти паливо. І якщо буде досягнуто подібної домовленості, то це буде тільки на користь Україні.

Взагалі, з боку російських партнерів запускається багато ідей, щоб перевірити реакцію суспільства, я не думаю, що всі побажання партнерів, висловлені через джерела, включаючи ситуацію щодо Укртатнафти і Татнафти, потрібно розглядати серйозно. Парламентери не підуть на те, щоб порушувати закони України.

Маша Міщенко