Ігор Казімірко (журнал "Родослав"), 13 липня 2011 рік

http://rodoslav.ucoz.ua

В черговий раз президент України вийшов до народу та спробував завірити всіх в перспективі чудового майбутнього від початих реформ. По всіх каналах телебачення співають гімни сучасній владі політики різних гатунків. Дійшло до того, що шоу Савіка Шустера, який вважався незаангажованим журналістом, покинули всі опозиційні представники. Влада говорить про чудове майбутнє, народ знизу голосить про нестачі та важке життя. В регіонах починаються мітинги та протести. Так кому вірити? Хто говорить правду?

За підрахунками ООН, за межею бідності зараз живуть четверо з п`ятьох українців. При цьому за останній рік ми збідніли на 10%. Україна посіла 83-е місце в рейтингу розвитку суспільства ООН, втративши 7 позицій лише за рік. Недовіряти такій організації, як ООН, не можна. Відомі світові лідери економік прислухаються до статистики цієї світової організації.

Опублікований днями журналом «Forbes» рейтинг 10 найгірших економік світу показав, що Україна посіла четверте місце в цьому списку, пропустивши вперед Мадагаскар, Вірменію і Гвінею. За показниками ВВП на душу населення Україна поступається «навіть таким країнам, як Сербія і Болгарія». При цьому Державний департамент США пояснює цю ситуацію складною системою регулювання, слабким управлінням, невиконанням рішень суду і корупцією.

А в оприлюдненому також в останні дні «Рейтингу прогресу», складеному компанією ФБК на основі результатів найвідоміших у світі рейтингів, Україна опинилася на передостанньому місці із 101. Як зазначається у звіті компанії, Україна спустилася в усіх без винятку рейтингах.

Зокрема, в рейтингах країн за Індексом конкурентоспроможності Україна спустилася з 78 на 89 місце, за Індексом умов ведення бізнесу - з 132 на 145, за Індексом розвитку людського потенціалу (ООН) - з 64 на 69, за рейтингом «Кращі країни для життя» - з 62 на 73, за рейтингом економічно вільних країн - з 109 на 127, за Індексом економічної свободи - з 112 на 164, за Індексом сприйняття корупції - з 99 на 134 місце.

То кому нам вірити? Янукович в черговий раз проспіва, як на черговому з’їзді партії, що ми живемо добре. Просто ми ще цього не розуміємо. А як ми можемо оцінити власне життя? Нещодавно я запитав в однієї багатодітної матері про економічний стан родини.

− Порахуйте як мені жити, − відповіла мама родини, − щодня я купую три хлібини та 2л молока. Це 30-40 грн на день. За місяць набігає по-мінімуму 900 – 1000 грн. Але це ще не їда. Це необхідність. Необхідно купити якусь дешеву кісточку на борщ, овочі, кашу, чай, цукор, борошно. Крім того, без мила, зубної пасти, туалетного паперу, миючих засобів для посуди сьогодні жити не можливо, щоб не поповняти отруєння, про які ми щоденно чуємо по телебаченню. Я не говорю вже про одежу, квартирну плату, навчання дітей та інше. Це окрема стаття доходу та видатків. І от підрахувавши необхідні елементи для підтримання щоденного життя ми прийшли до висновку: щодня мінімально ми витрачаємо 100 грн. За місяць це виходить − 3000 грн ( нагадую, що це мінімум). А які в нас зарплати та допомоги? В регіоні, де ми проживаємо середня зарплата становить 1200 -1500 грн. Як на такі кошти прожити. З цієї суми необхідно вирахувати щоденну дорогу до роботи, та певні витрати під час робочого дня (для прикладу на обідню перерву). Порахувавши, розумієш, що не стає на хліб з молоком, не те, що на щось інше. То кому добре жити?

Провівши пенсійну реформу, уряд полегшив собі життя, зменшивши витрати на пенсійне забеспечення громадян. Але як буи нам? Тепер ми повинні більше працювати, щоб забеспечити хороше життя депутатів. Ми ж їм платимо зарплатню. Щонайменше 700 тисяч гривень - таку суму грошей українські платники податків щороку виділяють на одного з 450 депутатів. 700 тисяч на кожного - незалежно від того, хто ця людина, і як вона потрапила до парламенту, кнопкодав це чи олігарх, чи добропорядний законодавець, чи це Рінат Ахметов або його водій Володимир Мальцев, або Юра Єнакіївський, або Михайло Чечетов, або Ірина Бережна, або сестра Льовочкіна, або Юрій Кармазін, або Петро Симоненко чи сам Володимир Литвин. Кошторис парламенту з докладним розподілом того, куди ідуть кошти бюджету, є ледь не секретним документом. Минулого року, коли ухвалювали цей фінансовий розпис, його навіть не роздавали на руки народним депутатам.

Спікер Литвин таку втаємниченість пояснював оригінально: "Якщо ви хочете на всю країну полоскати цю білизну, то це означає, що у деяких людей абсолютно немає совісті...". Хто б ще говорив про совість. Простий громадянин України в рік отримує 20-30 тисяч грн. (це в 20-30 разів менше ніж депутат). І за що ми платимо? За погіршення власного життя. Чи ми можемо довіряти тій статистиці, яку пропонує президент із своєю командою кнопкодавів? Певна річ, що ні. Такої брехні, яка сьогодні наповнює телерадіоефір, давно не було ( періоди радянської дійсності 33- 40 років).

Сучасний стан економіки України - криза. З окремих проблем можна виділити:

Кризові явища спостерігаються не тільки в економіці, а й у багатьох інших сферах нашого життя, зокрема і в соціогуманітарній. І лишаючи поза увагою саме ці, соціогуманітарні, аспекти, Україна не має шансів на довгострокові успіхи в політичному та економічному реформуванні.

Для економіки минуле десятиліття радше втрачене. Кредит довіри до влади так і не погашено відповідними змінами в соціально-економічному житті.

Перспективи економіки залежать від методів управління нею. Галузі економіки завжди можна буде якщо не відновити, то хоча б побудувати заново. Все залежить від ефективності управління, і концентрації на інновації та перспективу.