За державність тривожно і страшно

Тихий і майже непомітний відхід від влади В.Ющенка і його наближених та поспішне усунення Тимошенко з прем’єрського крісла - гостро констрастують із галасливим і безпардонним приходом до влади Януковича і регіоналів з їх сателітами з КПУ й Блоку Литвина. Укотре в політиці запахло зрадою і політичною деградацією зразка Мороза.

Переважно за формою і менше за змістом помаранчевим владним Олімпом заволоділи нетерплячі регіонали, яких і за формою, і за змістом тяжко назвати українськими. Останніх можна хіба що територіально охарактеризувати модним словосполученням «політичні українці», бо майже всі вони належать до абстрактної, безетнічної «української нації». Адже Азаров був Москвою направлений в Україну щойно в 80-их роках минулого століття. Більшість із них ідеологічно зомбовані недавнім большевицьким минулим і починають свою власну історію в незалежній Україні від часу їхнього збагачення відомими «донецькими» методами. Вони звикли до гри без правил, а діють за «понятіями», від тієї політики тхне трупом і віє насильством.

Склад нового уряду, навколо якого ще недавно кружляли всілякі спекуляції, отверезив багатьох наївних оглядачів і прозраджує чітку ідеологічну руку Москви. Після періоду суверенного українського В.Ющенка, в Україні настає імітація «малоросійської колегії» для адміністрування колоніальною територією. Українство поки що не скасовано в зовнішніх атрибутах, але його дух виставлено на глибоке випробування, бо російському чинникові відчинено широкі й упривілейовані можливості для розпаношення в державі Україна. В Київському університеті вже відкрито Російський центр, його прибув відкривати внук В.Молотова. Таких «центрів» по всій Україні буде більше.

Кадрове колесо повернуло в Україну стиль кучмізму. Замість вітру з Хоружівки, який також свідчив про кадрову обмеженість президентства В.Ющенка, тепер став правити бал донецький клан з Єнакієва. Бідність кадрів – показ провінційного «проффесоналізму» регіоналів, які засіли до невідомо якого часу на владних пагорбах Києва.

Ще одна риса з недавнього минулого стала елементом «нової» публічної політики: жаргон совєтської риторики з подвійним дном. Слова звучать нещиро, зухвало, фальшують дійсність, буде відбуватися імітація реальності.

Інавгурація Януковича на посаду президента мала показати швидкість і рішучість нової влади, яка поки що обмежується лише до символіки і словесної політики, без конкретних дій. Іде критика всього минулого і проникнення в розгалужені структури владного апарату. Урочистості передачі атрибутів влади були позбавлені справжньої святковості. Скасовано спільну молитву очільника держави в храмі св. Софії у присутності представників усіх конфесій в Україні. Натомість Янукович прийняттям благословення з рук патріарха-мільярдера Кіріла в Печерській лаврі узаконив присутність синодального духу Православної Церкви сусідньої держави, вчорашньої гнобительки і нинішньої неоімперії. Таким чином він виповів ідеологічну війну помісним Українським Церквам Володимирської традиції.

Голодомор, національно-визвольна боротьба українців протягом усього ХХ століття, активний патріотизм як громадянська чеснота – ці ключові складові сучасної національної ідеї будуть віддані до архіву та активно витіснені з публічного державного життя України. Про це вже продемонстрували такі факти, як сайт президентської адміністрації, заяви Якуковича стосовно С.Бандери і міністерські призначення – зокрема гуманітарного і безпекового блоків уряду - явно на ідеологічне замовлення Москви.

Головна баталія за історичну пам’ять і визвольні змагання українців є запрограмована на 9 травня цього року, коли країна відзначатиме 65-річчя перемоги над нацизмом. Крім того, Янукович і Медведєв уже застовпили за собою право спільно (!) відзначати в 2014 році 200-ліття Т.Шевченка… Це також є жест монополізації національної святині українців.

Вручення цьогорічних премій ім. Т. Шевченка відбулося в Каневі, за участю Януковича, в якого в холодній атмосфері секундантами по лівиці та правиці були І.Драч і М.Жулинський. Їм не завидуєш. Така картинка також не позбавлена гнітючих спогадів недавнього совєтського минулого.

Одному з шевченківських лауреатів у Каневі знайомий надіслав по мобільці смс-повідомлення такого змісту: чи він готовий до самоспалення? І подав йому формулу легкозайманої рідини, якою можна здійснити цей найвищий акт саможертовного протесту на Кобзаревій горі.

Ми не схильні драматизувати політичну ситуацію з поновним приходом до влади регіоналів з Януковичем. Поразка на виборах, пам’ять про політичні здобутки і про борців, турбота про майбутнє і про молодь, віра в одвічну Україну – усе це чинники, які повинні тепер мобілізувати наші сили до зосередження на головному – радикально оновитися, зібратися і стартувати новий похід до влади, починаючи з місцевих громад аж до нового парламенту.

Поки що триває сум і песимізм за втраченим на президентських виборах. Глибоко сидить лють і розчарування втратою влади з боку націонал-демократів. Лунають неоправдано тенденційні звинувачення і лайки на адресу попереднього Президента, включно з дикою забороною йому висловлюватися про актуальні події. Навіть освічена громадськість швидко забуває, що вона і численні її представники у владі були на ділі співтворцями державної піраміди, на чолі якої стояла одна людина, і вона не була всесильна. Спікер парламенту В.Литвин не вимикає мікрофону, коли депутат-комуніст словесним брудом обливає Катерину Ющенко і принижує її людську і національну гідність. Настали інші часи, пануватимуть інші – дикіші звичаї.

Дехто своє політичне бачення політичного розвитку намагається вибудовувати дивною логікою: мовляв, треба було всім гуртом обрати Юлію Тимошенко на президента, а за два роки вона сама повела б країну до краю прірви, розгромила б регіоналів як політичну силу, а невдоволення в країні скинуло б її з трону і тоді на дострокових президентських виборах ми обрали б іншого президента…

Гадаємо, що автор радше прогнозує бажане за дійсне, адже ніхто не може гарантувати успіх такого «катастрофістського» сценарію – опускати країну до самого дна, щоб поновно прийти до влади. Реалістичніше і конструктивніше починати від очищення націонал-демократичних структур, від самоорганізації місцевих громад і по такому шляху всеукраїнським походом прямувати до здобуття українського Києва.

Однак, наведена спекуляція містить усе таки частку правди: ключ до стабільності і до української України лежить у знищенні монопольного панування ПР на сході і півдні України. Хто спроможній буде це здійснити, тому належить майбутня перемога за найвищу владу в Україні.

Сигналом тривоги, яка охопила широкі верстви населення, є численні дзвінки до посольств європейських держав у Києві з проханням дозволити молодим людям виїжджати з України для навчання за кордоном.

З іншого боку, радують перемоги наших параолімпійців на зимових змаганнях у Ванкувері – на відміну від своїх попередників-атлетів, вони з обмеженими фізичними можливостями перемагають у міжнародних змаганнях саме завдяки твердій вірі та сильному духові. З таких українців нам треба брати приклад.

Залишаючись у сфері політичної символіки, варто звернути увагу на таку обставину, яка характеризує стиль громадянина і політика Януковича. 1786 року в Межигір’ї спалахнула пожежа, вона знищила три муровані храми – 1520, 1665 і 1690 років побудовані. Вони були спалені за наказом фельдмаршала Потьомкіна з політичною метою – не допустити царицю Катерину до розмови з українськими монахами козацького Межигірського монастиря, тому він спалив храми і велів перестріляти проживаючих там українських монахів. Цю московську традицію в Україні потому продовжили большевики. Нині на тому святому місці, на кров‘ю политій землі та на оскверненій пам’яті наших предків промосковський Янукович побудував свій поміщицький маєток. З цього місця він збирається продовжити малоросійську політику, цим разом донецького зразка.

Нагадуємо, Янукович не отримав підтримки більшості виборців, його народна легітимність дуже обмежена, нагинання Конституції на його копил підриває і так уже слабку законність його влади, яка заведе його прямісінько у глухий кут.

Перші кроки перебування Януковича на Банковій і його спроби отримати доступ до виконавчих важелів влади не віщують нам спокійного майбутнього. З приводу такої ситуації геніальний німецький письменник і мислитель Йоган Вольфганг Гете перестерігав людство:

«Люди прагнуть тільки тих, хто їм корисний. Главу держави ми признаємо тільки якщо бачимо, що під його орудою ми спокійні за своє добро. Ми чекаємо від нього захисту від ворожих посягань, загрожуючих зсередини і ззовні».

Іншими словами, ми не сміємо залишатися спокійними за наше майбутнє. Янукович є загрозою для української державності зсередини і своїм малоросійством на догоду Москві він створює також загрозу для України ззовні.